Разглядывать снежинки под увеличительными стеклами,
маленькие клеточки на срезе листка, опавшего с дерева под микроскопом,
звезды в ночном небе в болшой телескоп, или хотя бы в подзорную трубу,
разглядывать актеров спектакля с третьего ряда партера в маленький театральный бинокль.
Смотреть по сторонам, не упуская ни единой детали.


Главное - не проглядеть то, что перед самым носом.
Размещено в живом кален-даре

Трохи захворіла на музику.
Не зважаю на практику. Навчальний процес повз мене.
Залишаю дивні браслети на руках та влаштовую перегони містом із самою собою.
Зводжу рахунки із операторами.

Роблю трохи тихіше звук.
Та ж як сильно я залежу від музичного.

Как лучше?
В блюдичке или в большой чашке в красный горошек?
А может из высокого стаканчика с полосатой трубочкой?
Из пакетика, бутылочки или баночки? 2,5 или 3,2?
В прикуску с овсяным печеньем, крекером или кексиком?


Главное - что от всей души.
Размещено в живом кален-даре.

Иногда приятно все же просыпаться в полосатых носках среди проводов и клубочков,
среди поясов, бусиков и браслетов,
среди купюр, карточек и монеток,
среди чашечек, помад и лаков,
среди шарфов и кедов на полу.
Главное - умудриться встать с той ноги, ни на что не наступив.

А правши и левши встают с одной и той же ноги?
Размещено в живом кален-даре.

Хіба ж багато хто знає про Крихітку Цахес?
Гротескне оповідання про дивну істоту.
Чи хтось бачив у книгарнях?

А насправді, чи так просто забувати, котра година, одягаючи навушники, у яких лунає пісня КЦ?
Чи так просто цитувати на чужих стінах записи,
чи так просто тримати треки на ріпіті,
чи так просто відчувати ті самі емоції,
чи так просто знов і знов відчувати себе тим самим сніговим комом?

Путешествие длинною в N километров и продолжительностью в 1 час 10 минут.
Шоколад и мандарины подмерзшими руками.
Два счастливых билетика стоимостью в одну денежную единицу.
Проплывающие заводы, спальные районы и памятники советского монументализма.
Чай из термоса на парковых аллеях.

И один пунктик вишлиста aka визитница.

Останньої миті чіпляюся за обкладинку книжки.
Тож похід до книгарні не обмежується лише придбанням листівочок.
Україномовне видання та акварельні ілюстрації автора.

Безсоння довжиною в декілька декад.
Навіть алкоголь рятує лише на декілька годин.
Полохливі сни не без підтексту та нічні прокидання.

У місті, що роз'єднує кількістю кілометрів, залишається іноді бачити одні і ті ж сни.

Дождливое за окном и по стеклам.
Дождливое целый день в наушниках с чашкой крепкого чаю.
Дождливое, завернувшись в большое пушистое полотенце после ванной.
Дождливое, засыпая в складках теплого одеяла в обнимку с плюшевым мишкой.

Дождливое, вспоминая о грубых сапогах по мутным лужам под голубым зонтом.

Бачу, в френдстрічці просто-таки навала хокку.



Схоже на відповідь Містеру Фрімену на його другий ролик.

Рядками Маяковського мандрувати.
Дихати цим осіннім туманом, який пронизує до самого дна дрібний дощ.
Забувати себе посеред вечірніх вулиць та згадувати вранішніми провулками.
Не відкривати парасольки та не вимикати Оркестру Че у навушниках.
Гутен морген, новий день.

Портратные сходства в зеркальных отражениях.
Увлеченные оригами на удобных диванчиках.

И вечерние оркестры Че. С поэзией и перкуссией.
С влажными глазами, с текстами немыми губами, с эмоциями.
Да что там эмоциями. С маленькими жизнями длинной в песню.


Говорят, она похожа на меня. А ведь не врут.

Не пишется и не читается.
Лишь слушается музыка в наушниках да рисуются всякие мелочи.
Запоминаются цитаты и ставятся копирайты, уменьшается кегль и изменяется начертание шрифтов.
Появляются все новые маленькие желания и воплощаются в жизнь старые.
А ведь как не хватало раньше этих чайных церимоний.

И планшетика формата А4, полного эскизов и заметок.

Не напишуть у підручниках про нас. Чому?
Бо в жодних підручниках не пишуть про те.
Немає загальних рецептів.
Та й не треба. Цьому не можна навчитися за інструкціями та порадами.
Це треба відчувати.
Відчувати, коли світ перевертається з ніг на голову.

Вагонами метро, мокрыми улицами города.
Всегда возвращаться, грея ладони.
Забывая об одних мелочах и вспоминая о новых.
Записывая новое в вишлисты.

А вы помните стеклянные шарики, как в детстве?
Слушается сегодня такое.

Чувственнейшее регги в настроения и обстановки.
Закрываешь глаза и просто-таки ощушаешь.
Пенные волны кончиками пальцев ног,
руки, перебирающие волосы.
И хочется беречь момент, не открывая глаз.

День поклейки нових шпалерів, одягання маєчок у зворушливу клітинку.
Вечір равликів. Дивних, трохи повільних але таких чуттєвих.
Шоколад, кола із льодом та відсутність серветок.


То що там про риб?

Лимонные дольки мармеладом и оскомины от аскорбинок в детских таблетках.
Ногти в красный лак. В цвет и в настроение.
В желания и возможности.
В цветущей на подоконнике герани.
И в розе, с которой неделю не облетали лепестки.

__________________
А треком нового дня, пожалуй, можно считать Lюк - Зима.

Ремені та шалики.
Знову ж серветки та парні браслетики з глиняними орнаментами.
І нові довгі спіднички, що так пасують до мого насторю, рум'ян та люстерок.

Иногда повторяюсь.
Ведь рисовать на салфетках-то действительно прекрасно.
Ведь идеи появляются.
Ведь в теплой компании на столе среди чашек и блюдец,
среди сахарных стикеров, шарфов и беретов,
среди ноутбуков, телефонов и модемов,
среди все тех же турецких огурчиков,
среди близких людей
так приятно молчать и рисовать,
погружаясь в легкую музыку.

Вспомнился Pur : Pur.

Приємно, коли дещо вдається зробити своїми руками.
Тут і паперові птахи, і маленькі нотатнички,
старі листи і фігурні турецькі огірочки,
равлики і навіть рукавички, як у дитинстві.



Новенький одяг для щоденнику.

Три пакетики цукру на чашку чаю, теплі перчатки та холодна куртка.
Чи, може, варто переходити на цукрозамінники та пуховики?
Хоча, в житті й так вистачає сурогатів.
Останнім часом звільняю себе від них. Не без успіху.

Свято повз мене.
Жодних тобі гарбузиків та кажанчиків.
Театрального гриму та бутафорських капелюшків.
Чорних мантій та урочистих процесій містом.

І просто втомлені очі.

Вечірніми галереями та кав'ярнями у кедах не по погоді.
Хорошими та поганими новинами, книжками зі статусом free.
Дивними гарбузиками, що зарано з'являються на червоних столах.
Дивно протікають календарні дні строкатих шаликів.



І жодних нееферктивних пов'язок задля безпеки та здоров'я.
Дозволю собі трохи розслабитися.


Photo by Маша и Медведь

Чашки и чашечки.
Джазовые и лаунджевые мотивы создают настроение всего вечера.
Забывается несущественное и вспоминаются приятные мелочи.
Золотые сечения в казалось бы обыденных вещах.

И возникает простое желание кутаться в вещи грубой вязки.

Мысли и мечты в неопределенном времени, пространстве.
Жизнь, состоящая из неопределенных глаголов.
Без особых уточнений и указаний, без особых пожеланий к осуществлению.
Сколько можно думать и писать инфинитивами?

Неужели кому-то нравится такая неопределенность?
Но ведь так определяется постоянство изложенного.
Состояние перманентного. И ведь впрямь.

Старими підборами та новими гетрами по перших нічних/денних холодах.
Облетілим листям по містечковій річці, променями сонця по вітах старої иви.
Мерзнуть руки та мурижаться очі.
Відігріваюся диванчиками кавового кольору просторих кав'ярень.

Нічні сомнамбулічні прогулянки метрополітеном.
Нові кліпарти в моєму лептопі.
Кілограми контенту та години текстів.
Вкотре жаліюся на те, що у добі лише 24 години.

Я не вмію діяти за методичками.
Не вмію жити за роскладом пігулок і занять в університеті.
Зате я вмію відчувати.

Щось таке.
Photo by Маша и Медведь.

Парковые прогулки по опавшей листве.
Теплые гетры и теплые компании.
Открытые улыбки. По-детски, наивно.
Белки с пушистыми хвостами по аллеям.
И осенние божьи коровки в больших количествах.

Залежу від свободи.
Від вільного дихання. Від повітря у суміші із туманом над водою.
Від мокрого піску під ногами.
Від міста. Від кав'ярень та площ. Від парасольок і проїздних.
Від окулярів та фляги. Від коннекту. Від вітру в волоссі.
Від дрібниць, що підкреслюють мою свободу.

Тепле і стукоче. У моїх долонях.
Розтікаюся думками по м'яких диванчиках напівтемних кав'ярень.
Ч ж так легко читати людину, наче книгу рідною мовою?
Нарешті ранкові настрої задають рівень денного настрою.

Покладаю надії на майбутнє, кажете?

Запрокидываю голову. А все же верю.
Просто и безрассудно. По-детски, с широко открытыми глазами.
С ямочками на щеках и мимическими морщинками в уголках глаз.

Легкодумними реченнями зображю своє життя.
Переслухую вибране із рок-опер.
Перечитую обране із записників.
Передумую сотні думок та перегадую тисячі загадок.
Додаю нові дописи та малюю на стінах.

Відкриваю нову радіо точку. Та нову радіо програму. ПікокФМ.